 |
|---|
“Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я”
свято Маланки
в Лиманській сільській бібліотеці
13 січня ми святкуємо свято Маланки, а 14 січня - свято Василя. У народі ці свята об’єдналися, і тепер ми маємо Щедрий вечір або свято Маланки або старий Новий рік.
Сьогодні люди не задумуються про давні звичаї і Новий рік святкують ніби за звичкою, бо завжди так робили. 13 січня 2020 року в Лиманській сільській бібліотеці пройшов захід “Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я” на якому участь прийняли діти та дорослі. Вони в театралізованому дійстві показали життя української родини напередодні свята Меланки та Василя, як святкувалося в давнину. Цим заходом ми, українці нагадуємо підростаючому поколінню про існування українських традицій та звичаїв. І в кінці свята всі присутні були запрошені до святкового столу з варениками, пирогами, млинцями. Поздоровляємо усіх зі святом Меланки та Василя!
 |
|---|
 |
 |
Книги в подарунок
Вовчанській центральній бібліотеці
Книга – один із найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов; вона дає нам відповіді на всі запитання і гарну пораду; навчає жити, любити і працювати. Сьогодні без книги ми не можемо уявити своє життя, бо вона — постійний супутник, найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для малечі, і для школяра, і для зрілої, досвідченої людини. Дарування книг бібліотекам – це дуже давня форма доброчинності та надійне джерело поповнення фондів. Приємно, що дарування книг стало доброю традицією у стінах нашої Вовчанської центральної бібліотеки. Нещодавно до нас завітав наш земляк, заслужений юрист України, що мешкає в місті Харків Сергєєв Анатолій Вікторович, який передав в дар свої улюблені книги. Понад 600 примірників книг, серед яких сучасна художня література, видання з історії України та краєзнавства, книги з питань мистецтва, незабаром поповнять книжковий фонд бібліотеки. Тож запрошуємо читачів бібліотеки на перегляд книг, які подаровані відвідувачам. Ми щиро вдячні нашим новим друзям за подарунки.
«Бібліотека і правова освіта: час нових підходів»
правова дискусія
в Вовчанській центральній бібліотеці
Знаю! Дію! Захищаю! Знаю свої права, користуюсь ними і знаю, що треба робити, коли мої права порушують. Захищаю себе згідно законами, а держава захищає мене і мої права. Згідно цього проекту 15 січня 2020 року в Вовчанській центральній бібліотеці пройшло засідання правового лекторію «Право і закон» на який завітали учні 10 класу ліцею №2. Бібліотекарі Дудка В. І., та Олійник В. А., ознайомили молодь, з правами й обов’язками перед державою, розповіли що відповідальність – це сучасна ознака людини. На заході була присутня юрист Вовчанського бюро правової допомоги Уханьова М. О. , яка розповіла учням про права і обовʹязки сучасної молоді, надала чіткі і змістовні відповіді на всі поставлені запитання. До уваги присутніх була організована книжкова виставка «Я маю право!», на якій присутні з цікавістю ознайомилися з книгами , розміщеними на книжковій виставці.
« Вечорниці у світлиці»
година народних традицій
в Шевченківській-Першій сільській бібліотеці
Ще століття тому в українських селах можна було побачити приклади давніх розваг сільської молоді: музика, вечорниці, досвітки, вечірки.
Найколоритнішою розвагою були вечорниці. З метою відродження та збереження українських звичаїв і традицій, 18 січня 2020 року у приміщенні Шевченківській -Першій сільській бібліотеці пройшов захід «Вечорниці у світлиці». Весело та гучно лунали справжні українські вечорниці.
Ведучі ознайомили всіх присутніх із різновидами українських вечорниць, серед яких і весільні і рекрутські, і Андріївські.
Безперечно, їх зустріла господиня вечорниць. Вона всіх привітала та запросила до столу, на якому були і вареники смачненькі, огірочки зелененькі, пампушечки гаряченькі та багато ароматних страв, які приготували самі дівчата.
Вечорниці пройшли у дуже теплій та зворушливій атмосфері. Всі мали змогу поринути у минуле нашого народу, пов’язане з традиціями. Тому головним завданням для всіх нас є те, щоб ці традиції не забувалися а примножувалися та продовжувалися. Тож бережіть цю прекрасну, багату скарбницю: в ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня.
«Країна дитинства Всеволода Нестайка
– українського дитячого письменника»
Гра - подорож
В Вовчанській центральній дитячій бібліотеці
20 січня 2020 року в Вовчанській центральній бібліотеці відбулася гра-подорож «Країна дитинства Всеволода Нестайка», присвячена 90-річчю від дня народження творця казкових країн на яку були запрошені учні 2-х класів школи №7, разом з бібліотекарем Гожинською О. С.
Поринути у світ пригод – це найкраща справа, особливо коли тобі від 5 до 15 років. Та найцікавіше занурювати у пригоди з вірним другом. Таким другом та провідником може стати для вас Всеволод Нестайко Під час гри діти разом з бібліотекарем подорожували дивовижною країною Сонячних Зайчиків та познайомилися з її мешканцями, які завжди перемагають морок, так само, як і добро завжди перемагає зло. Присутнім була запропоновано коротеньку вікторину «Чи уважний ти слухач?» Для учасників заходу інформація була цікавою та корисною. Також для дітей організована книжкова виставка «Письменник якого люблять, знають всі діти України»,що створена з книг дитячого автора, яка помандрувала до читачів бібліотеки, а це і є найкращим подарунком, в пам’ять про справжнього дитячого письменника всіх часів.
Соборна і єдина – ти Україна»
урок історичної пам'яті
в Лиманській сільській бібліотеці
Україна... Її майбутнє в руках молоді. Від нас залежить, якою буде наша держава! А держава, як і родина, має бути дружною , сильною, здоровою, щасливою.
20 січня 2020 року в Лиманській сільській бібліотеці пройшов урок історичної пам’яті: «Соборна і єдина – ти Україно»
Бібліотекар Гончарова Світлана . познайомили учнів з історією та культурним надбанням українського народу, ознайомили з вирішальними подіями сьогодення..
А потім учні декламували вірші, присвячені цьому святу. До заходу була організована книжкова виставка «Соборна Україна: від ідеї до життя», на якій представлена література , що висловлює тернистий шлях України до Соборності.
Метою цього заходу у бібліотекарів було виховання у дітей почуття гідності, патріотизму, любові до Батьківщини, рідної мови.
«Водохреща: історія та традиції свята»
Свято Водохреща
в Юрченківській сільській бібліотеці
Давньою традицією на Водохреща, 19 січня 2020 року є купання жителів села Юрченківе у крижаній воді. Ще раніше в селі купалися поодинці або невеликими гуртами. Але в останні роки є багато бажаючих скупатись в крижаній воді. На річку приходить багато глядачів, всі вітають один одного зі святами. Відразу після освячення води жителі села поспішали на веселі вечорниці, адже саме тут зібралися «дівчата, хлопці та бабулі щирі й «голосисті як зозулі» ,Це вокальний ансамбль «Берегиня» , які є членами клубу за інтересами «Господарочка». Вони радували гостей веселими піснями , розповідали кумедні бувальщини, ставили веселі сценки. Серед запрошених панував бадьорий настрій та святкова атмосфера.
Все свято було пронизане любов’ю до рідного села і України, патріотизмом і надією на те, що у нас буде все добре. З піснею у серці ми зможемо подолати труднощі та негаразди. Усміхнені та задоволені присутні покидали театралізоване свято, яке для них підготували працівники бібліотеки та будинку культури.
До Дня Соборності України в бібліотеках Вовчанщини
пройшов цикл заходів
22 січня 1919 року ввійшло до національного календаря, як велике державне свято - День Соборності України. Щороку в цей день український народ із вдячністю згадує тих героїв, які словом і багнетом намагалися відродити Незалежну Соборну українську державу. Саме тому 22 січня 1919 року було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. В результаті цих подій злились в одно віками відірвані одна від одної частини України,Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України, віднині є тільки одна незалежна Україна. З цієї нагоди в бібліотеках Вовчанщини було проведено ряд заходів:
22 січня цього року працівники Вовчанської юнацької бібліотеки філії разом зі студентами Вовчанського медичного коледжу провели урок державності «Тернистий шлях до Соборності» , в Гатищенській сільській бібліотеці проведена година державності « Вона – наш витвір, наша мрія, Соборна вільна Україна», Варварівській сільській бібліотеці - година пам′яті: «Моя єдина Україна», Старицькій сільській бібліотеці - урок реквієм: «Україна Соборна держава», Бугаївській сільській бібліотеці - історична година: «Тернистий шлях до Соборності», Котівській сільській бібліотеці історична ретро – година «Їх закружляв бриз Революції 1917-1921»р.
Метою проведення цих заходів у бібліотекарів було підвищити у підростаючого покоління почуття патріотизму та гідності за свій українських народ.
«Бій під Крутами»
урок пам’яті
в Лиманській сільській бібліотеці
27 сiчня 2020 року в Лиманській бібліотеці проведено урок пам’ятi «Бій під Крутами» на який було запрошено учнів 4- 8-х класів Лиманської ЗОШ.
На цьому заходi учнi дізналися, що 29 січня 1918го року в нерівному бою між студентами та п’ятитисячною більшовицькою армією 300 оборонців Крутів полягли смертю хоробрих.
Подвиг українських юнаків під Крутами, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися вищими у своєму патріотизмові і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це – символ нескореного духу нашої нації.
Цей подвиг став символом героїзму української молоді у боротьбі за незалежну Україну. Вічна пам’ять героям Крут.
До цієї події була оформлена книжкова виставка «Крути: трагедія i подвиг», на якій знаходяться книги, що розкривають тематику цієї виставки.
Айзек Азімов – американський письменник – фантаст
година огляду творчості
в Вовчанській районній центральній бібліотеці
2 січня 2020 року виповнюється 100 років від дня народження Айзека Азімова американського письменника – фантаста і популятора науки. В Вовчанській центральній бібліотеці 23 січня 2020 року разом з учнями школи №2 відбулась година огляду творчості Айзека Азімова. Бібліотекарі читального залу розповіли для своїх слухачів про його життя і творчий шлях . Він написав біля пятисот книг, в основному художні, перш за все в жанрі наукових та фантастичних творів, а також і в других жанрах: детективних та юмористичних. Присутні приймали участь у вікторинах, переглянули слайди. На закінчення заходу учні з цікавістю переглянули книжкову виставку: «Айзек Азімов – американський письменник – фантаст» на якій зібрано кращі твори великого письменника.
«Бій під Крутами»
урок пам’яті
в Лиманській сільській бібліотеці
27 сiчня 2020 року в Лиманській бібліотеці проведено урок пам’ятi «Бій під Крутами» на який було запрошено учнів 4- 8-х класів Лиманської ЗОШ.
На цьому заходi учнi дізналися, що 29 січня 1918го року в нерівному бою між студентами та п’ятитисячною більшовицькою армією 300 оборонців Крутів полягли смертю хоробрих.
Подвиг українських юнаків під Крутами, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися вищими у своєму патріотизмові і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це – символ нескореного духу нашої нації.
Цей подвиг став символом героїзму української молоді у боротьбі за незалежну Україну. Вічна пам’ять героям Крут.
До цієї події була оформлена книжкова виставка «Крути: трагедія i подвиг», на якій знаходяться книги, що розкривають тематику цієї виставки.
«Слава народжена в огні»
екскурс у минуле
в Новоолександрівській сільській бібліотеці
Бій під Крутами… Щороку ми вшановуємо пам’ять молодих героїв, що 1918 року полягли біля залізничної станції Крути, захищаючи Українську народну республіку від більшовицьких загонів, які рвались до Києва. Їхній подвиг навічно ввійшов до літопису боротьби за незалежність Вітчизни, як одне із свідчень незламності духу українського народу, його вічним прагненням до волі і справедливості. В Новоолександрівській сільській бібліотеці 29 січня 2020 року проведено історичний екскурс у минуле до дня пам’яті героїв Крут, на якому бібліотекар розповіла за трагічні події в українській історії – бій під Крутами, який набув для українського народу символічного значення, став легендою, прикладом героїзму і жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежну Україну. Для участі в цьому заході були запрошені учні 4-го класу Новоолександрівської ЗОШ. До уваги присутніх була представлена книжкова викладка літератури «Юні оборонці Батьківщини», яка дала змогу всім бажаючим ознайомитися з літературою, що розповідає про героїчний подвиг нашої молоді.
Сьогодні у рамках Вікімарафону провів вікізустріч у Вовчанську. Багатьох людей познайомив з Вікіпедією та принципами її роботи. Під час практичної частини створили дві статті та завантажили кілька файлів. Дуже дякую колективу Вовчанської центральної районної бібліотеки ім. О. Досвітнього за підтримку у проведенні вікізустрічі.
«Велич і безсмертя Героїв Крут»»
година пам’яті
в Вовчанській юнацькій бібліотеки
29 січня Україна відзначає сумну дату, яка назавжди увійшла в українську історію як день пам’яті Героїв Крут . З нагоди цієї дати 29 січня 2019 року в Вовчанській юнацькій бібліотеці разом з учнями 10 класу ліцею №2 пройшла година пам'яті цих завжди молодих героїв.
Хто були ці люди? Чому вони загинули? І хто винен у їхній смерті? З минулими подіями 1918 року ознайомили читачів бібліотекарі юнацької бібліотеки . Вони розповіли про те як, в кінці грудня 1917 року уряд більшовицької Росії розпочав війну проти Української Народної Республіки. У січні 1918 року до Києва почали наближатися три більшовицькі військові угрупування під командуванням колишнього полковника царської армії М.Муравйова. Щоб відбити навалу ворожих військ і захистити Україну від інтервенції, 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під Бахмачем на Чернігівщині студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету імені Святого Володимира, учні старших класів Кирило - Мефодіївської гімназії та невеликий загін Вільного Козацтва дали бій наступаючій більшовицькій армії. 300 студентів та школярів стали зі зброєю проти 6 тисячного війська, що складалося з петроградських та московських червоногвардійців і матросів Балтійського флоту.
Але малоозброєний загін студентів не міг протистояти ворогу. І тому понесли великі втрати.
Дуже повчальним і цікавим пройшла година пам'яті для читачів. До їхньої уваги була організована книжкова виставка « Крути : подвиг і трагедія», де зібрана література про подвиг молодих людей під Крутами.
Цей День назавжди залишитьсясвітлим в нашійпам`яті. День подвигу та прикладу для майбутніх і нинішніхпоколінь. День надії і любові до своєївітчизни. День пам'ятіГероїв Крут.
« У світі кохання»
арт - зустріч
в Вовчанській центральній бібліотеці
14 лютого весь світ святкує день Святого Валентина. З нагоди цього романтичного свята в Вовчанській центральній бібліотеці 11 лютого 2020 року відбулася арт-зустріч «У світі кохання ». До бібліотеки на свято завітали студенти Вовчанського медичного коледжу разом з методистом Самойленко Т. В. Бібліотекарі познайомили їх з історією виникнення свята та традиціями його святкування в різних країнах світу. Всі запрошені мали змогу прийняти участь в дискусії з цього завжди бажаного і прекрасного почуття . В результаті проведення цього заходу всі учасники прийшли до єдиного висновку, що кохання духовно збагачує людину.
До уваги присутніх була організована книжкова виставка «Кохання – то вічна людська краса»,на якій зібрана література про кохання та самі романтичні історії. Мета цього свята : виховання у молодих людей бережливого ставлення один до одного. Формування в учнів розуміння того, що основою кохання є духовність і єдність інтересів. Виховання у підростаючого покоління прагнення до красивих стосунків між представниками різних статей.
«Кохання – то вічна людська краса»
брейн-ринг
в Вільчанській селишній бібліотеці
14 лютого закохані у всьому світі відзначили День святого Валентина.
День закоханих – свято, сповнене приємних сюрпризів, цікавих подарунків, неочікуваних миттєвостей. Недарма його відзначають напередодні весни – пори року, коли почуття, прокидаючись разом із природою, стають ще сильнішими. Для кожної людини цей день – особливий. Головне, щоб він був пронизаний щирістю почуттів і теплом люблячого серця. 14 лютого 2020 року в Вільчанській селишній бібліотеці пройшов брейн - ринг: «Кохання – то вічна людська краса» на якому були присутні учні школи 6 – 7 класів . Бібліотекар підготувала та провела розважальну – пізнавальну вікторину «Під знаком Купідона». Під час заходу читачі познайомилися з історією виникнення свята закоханих, взяли участь у конкурсах «Казкові історії кохання», «Загадки зізнання». До уваги присутніх була представлена книжкова виставка «Ти без мене – не ти, я без тебе – не я» на якій підібрано твори присвячені темі кохання. Адже у всі віки письменники – лірики описували найсвятіше почуття, яке звеличувало людину і робило її найщасливішою. У всі віки створювались хвалебні літературні гімни коханню, що стали прекрасними шедеврами.
«Чарівний Валентинів день»
літературний вечір
в Юрченківській сільській бібліотеці
14 лютого закохані у всьому світі святкують День святого Валентина. Найкращими словами, що причаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу та біль. Кохання – це не тільки почуття людяності й шляхетності. Воно має в собі дуже велику силу. Це почуття, яке заслуговує на свій день, на своє свято. Саме кохання, любов — джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї прекрасної теми завжди зверталися художники, скульптори, філософи, композитори, поети. Адже це – свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає сили і натхнення, радість і захоплення, завдячуючи якому продовжується життя на землі.
З нагоди цього романтичного свята 14 лютого 2020 року в Юрченківській сільській бібліотеці пройшов літературний вечір: «Чарівний Валентинів день» на якому були присутні учні школи 5-8 класів.
Бібліотекар Шурко Н. І. познайомила їх з історією виникнення свята та традиціями його святкування. Для учнів також були проведені різноманітні конкурси, які зацікавлювали всіх присутніх. До уваги присутніх була організована книжкова виставка «Кохання – то вічна людська краса»,на якій зібрана література про кохання та самі романтичні історії. В результаті проведення цього вечора всі учасники прийшли до єдиного висновку, що кохання духовно збагачує людину.
«Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя»
година мужності
в Варварівській сільській бібліотеці
14 лютого 2020 року в Варварівській сільській бібліотеці разом з учнями 7-8 класів пройшла година мужності: «Афганістан - то біль і смуток, чиєсь обірване життя». Присутні дізналися про події та героїв страшної афганської війни, які виконували свій інтернаціональний обов’язок.
До уваги присутніх була організована книжкова виставка «Афганістан - мій біль, моя пекуча пам’ять» на якій була надана література про воїнів – афганців.
Метою проведення цього заходу було розширення знання бойових дій наших земляків в інших країнах, розвинення мотивації , спрямовану на підготовку захисту Батьківщини, виховання почуття патріотизму.
Соціальна справедливість - суть людини і її прав
засідання правового лекторію
в Вовчанській центральній районній бібліотеці
Соціальна справедливість – один із найцінніших здобутків будь – якого суспільства, тож за неї варто боротися. Всесвітній день соціальної справедливості сприймають, як один з інструментів досягнення діалогу для формування справедливого суспільство.
20 лютого2020 року в Вовчанській центральній районній бібліотеці відбулося засідання правового лекторію за темою «Соціальна справедливість - суть людини і її прав»
На засідання завітали самі активні читачі Вовчанської центральної бібліотеки та підопічні денного відділення соціальної адаптації Вовчанського територіального центру .
Для участі в заході були запрошені юристи : Вовчанського бюро правової допомоги Уханьова М. О. , юрист Вовчанської РДА Тищенко В. О., та головний спеціаліст Чигринова О. І. Вовчанського відділення обслуговування громадян Пенсійного фонду України , які в ході проведення засідання ознайомили запрошених про зміни в пенсійній реформі, надали консультативні допомоги в питаннях по оформленню земельних наділів та оформленню спадщини. Затим вони розповіли куди можна звертатися за допомогою в вирішенні цих складних життєвих питань.
Зустріч пройшла в формі діалогу. Присутні активно приймали участь в обговоренні теми та задавали питання, які їх цікавили.
До уваги присутніх була організована книжкова виставка «Справедливість – суть людини і її прав», де всі охочі з цікавістю ознайомилися з книгами до цієї теми.
«Шануймо мову, як найбільшу святість»
інформаційний урок
в центральній дитячій бібліотеці
21 лютого представники всіх націй і народностей відзначають Міжнародний день рідної мови. З нагоди цього свята 25 лютого 2020 року в Вовчанській центральній дитячій бібліотеці відбувся свято присвячене дню Української писемності та мови «» На свято завітали учні 5 – класу школи №7, разом з бібліотекарем Гажинською О. С.
Під час проведення заходу бібліотекар Гаврюшенко І. В. ознайомила юних учасників з історією виникнення цього свята, потім діти взяли участь в конкурсах та вікторинах, щоб здобути звання кращого знавця української мови, кожень учень розповідав вірші.Закінчили свято словами Панаса Мирного: «Мова – жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування».
В бібліотеці оформлена святкова книжкова виставка „О, рідне слово – пам’яті спасенність” де читачі змогли, познайомитися з книгами українських поетів та письменників .
Метою цього заходу у працівників бібліотеки було: навчити учнів розуміти і збагачувати рідну мову, мислити творчо, та виховувати повагу до рідної мови.
«Запрошує Масляна на млинці»
народознавча година
в Лиманській сільській бібліотеці
Масляна є одним з найстаріших свят слов'янських народів. Справжня забава, яка зберегла свої традиції в наші дні з язичницької культури. Це смачне і неймовірно ситне свято триває цілий тиждень, який передує настанню Великого посту. В Лиманській сільській бібліотеці 25 лютого разом з учнями 3, 5, 8, класів пройшла народознавча година: «Запрошує Масляна на млинці»
Завідувачка бібліотеки Гончарова С. вітала дітей зі святом Масляної, розповіла про історію свята. Не обійшлося і без веселих конкурсів - із задоволенням діти прийняли участь у вікторині, водили хороводи під українські масляничні пісні, розказували заклички, приказки.
Була оформлена яскрава книжкова виставка “Намисто українських свят”, на якій представлена література про святкування Масляної у різних країнах світу та найкращі рецепти приготування млинців.
Закінчилась бібліотечна "Масляна" смакуванням млинців та вареників. Всі присутні отримали справжню насолоду від такого цікавого, пізнавального і веселого заходу.
«Вступаючи в доросле життя»
захід по профорієнтації
в Вовчанській юнацькій бібліотеці
Вибір професії – це надзвичайно відповідальний етап у житті людини. Важливо правильно обрати собі майбутній фах, тобто практично свій життєвий шлях. Проте зробити це не так просто – не завжди вистачає знань про кожну з професій і вміння оцінити власні здібності та можливості, виявити свої інтереси і вподобання. Щороку перед випускниками школи постає ряд важливих запитань: ким стати в майбутньому, яку професію обрати та як не помилитись з вибором і бути потрібним, затребуваним спеціалістом. 27 лютого 2020 року бібліотекарі Вовчанської юнацької бібліотеки філії разом з фахівцем Вовчанського районного центру зайнятості Середою С. О. для старшекласників гімназії №1 був проведений захід по профорієнтації «Вступаючи в доросле життя. Світлана Олексіївна надала інформацію про районний центр зайнятості. Тут можна дізнатися про всі можливості центру, знайти повнотекстові матеріали методичних видань, перелік навчальних закладів та спеціальностей, а також іншу корисну інформацію з проблем освіти та профорієнтаційної роботи. Під час проведення заходу були розглянуті питання про можливості набуття професії та перспективи працевлаштування. Потім бібліотекарі познайомили з книгами про вибір професій, а також про незвичайні професії в 21 столітті. За відгуками школярів, зустріч виявилася дуже цікавою та пізнавальною: отримана інформація на порозі дорослого життя допоможе надалі у самовизначенні при виборі професій.
Мета цього заходу: допомогти молодій людині визначити свій професійний шлях, розібратися у своїх інтересах і здібностях.
«Шевченково слово в віках не старіє»
усний журнал
в Вовчанській юнацькій бібліотеці
В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє і шанує людство. До них належить ім’я великого українського поета Т. Г. Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. Шевченко вийшов з народу, жив народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний. Саме цій особистості 11 березня 2020 року присвячений наш сьогоднішній захід – усний журнал: «Шевченково слов в віках не старіє», який провели працівники юнацької бібліотеки філії №1 зі студентами Вовчанського медичного коледжу. На цьому заході студенти глибше познайомилися з життям та творчістю поета. Присутні дружно відповідали на питання літературної вікторини та розповідали вірші Великого Кобзаря. Проведена міні – вікторина «Полум’я ний володар дум народних»
До уваги присутніх була представлена книжкова виставка – портрет «Геніальний провидець майбутнього» на якій працівники бібліотеки підібрали твори поета.
Метою проведення цього заходу у бібліотекарів було через Високий образ Кобзаря, його літературну і мистецьку спадщину показати історію України, її героїчні і трагічні сторінки, розвиток української літературної мови і культури.
Український інститут національної пам'яті
Перший Зимовий похід Армії Української Народної Республіки
Інформаційні матеріали
Вступ Головні зауваги Історична довідка Додаток 1. Інфографіка “Схема Зимового походу Армії УНР” Додаток 2. Зимовий похід у біографіях Лицарів Додаток 3. Зимовий похід у листах і спогадах Додаток 4. Корисні Інтернет-посилання
Вступ 6 травня 1920 року успішно завершився партизанський рейд з’єднань Армії Української Народної Республіки тилами денікінських та більшовицьких військ. Ця операція тривала рівно п’ять місяців – від 6 грудня 1919 року – і отримала назву Перший Зимовий похід. Його учасники під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка подолали понад 2500 кілометрів територією сучасних Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Вінницької областей, провівши майже 50 переможних боїв. Основні відбулися під
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Липовцем, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом, Ананьєвим, Балтою. Похід став однією з найгероїчніших і найуспішніших бойових операцій часів Української революції 1917–1921 років. З метою вшанування традицій боротьби за незалежність і соборність України та військової звитяги захисників рідної землі, творців національної державності, тисячолітньої історії державотворення нашого народу, визнання історичного значення подій, пов’язаних із визвольною боротьбою початку XX століття та у зв’язку зі 100-річчям подій Української революції 1917–1921 років Указом Президента України від 22 січня 2016 року № 17 вшанування подій і видатних учасників Української революції визначено одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017–2021 роки. Відзначення пам’яті учасників революції, в тому числі 100-річчя Першого Зимового походу Армії УНР, передбачено Планом заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 777-р.
Головні зауваги ● Перший Зимовий похід забезпечив безперервність боротьби українського народу за державність часів Української революції 1917–1921 років. Рейд ворожими тилами був єдиною можливістю зберегти військо в умовах війни на кілька фронтів і коли органи влади та більша частина війська опинилися між білими та червоними російськими військами і польською армією. ● Партизанський рейд неабияк підняв боєздатність і патріотичний дух Армії УНР у складних обставинах ведення війни на кілька фронтів, епідемії тифу, нестачі зброї, амуніції та ліків, блокади кордонів країнами Антанти, неконтрольованих повстанських виступів. ● Бойовий чин Армії УНР під час Зимового походу викликав піднесення національної свідомості значної частини українського селянства та спонукали його на підтримку боротьби за державну незалежність. ● Похід сприяв активізації антибільшовицького руху. Під час Зимового походу командування Армії УНР налагодило зв’язок з повстанцями Черкащини та Київщини, з деякими отаманами Правобережжя та районів Ананьєва і Балти. Вживалися спроби об'єднати зусилля, скоординувати повстанський рух. Штаб армії прагнув координувати дії повстанців аж до кінця Зимового походу. ● Під час Зимового походу українське військо робило все можливе, аби захистити селян від грабунку і терору, які чинили денікінці та більшовики. ● В умовах надзвичайно слабкого військово-технічного та медичного забезпечення Армії УНР вдалося виконати головні завдання, що стояли перед нею у Зимовому поході. Українське військо здобуло десятки перемог у боях із ворогами. Перший Зимовий похід 1919–1920 років став унікальною воєнною операцією в історії України. ● Повстанський рух українців проти більшовицької окупації набув такої сили, що змінив умови радянської окупації: комуністи змушені були декларувати підтримку незалежності України, а в 1920-х роках піти на поступки
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
в національному й економічному питаннях: відмовитись від політики “воєнного комунізму”, впровадити українізацію та неп. ● Нині історія про Перший Зимовий похід та його героїв повертається в національну пам’ять і суспільну свідомість. Із серпня 2019 року 28-а окрема механізована бригада Сухопутних військ Збройних Сил України носить почесну назву “імені Лицарів Зимового походу”. Також на Одещині у місті Ананьїв відкрито перший в Україні пам’ятник із зображенням Залізного Хреста Лицарів Зимового Походу.
Історична довідка Трикутник смерті. Восени 1919 року УНР втратила західну частину Поділля. Білогвардійці вели наступ проти української армії, намагаючись відтіснити її до західного кордону і завдати остаточного удару. 11 листопада вони захопили Жмеринку і Могилів-Подільський, 14 листопада – станцію Бар, 22 листопада – Проскурів, 28 листопада втрачено Старокостянтинів. Від 29 листопада всі державні інституції УНР зосередилися в Любарі. 1 грудня 1919 року денікінці зайняли лінію фронту Київ–Козятин– Старокостянтинів. Знекровлена боями та тифом Армія УНР опинилася в районі Любар–Чортория–Миропіль затиснутою в так званому “трикутнику смерті” з північного сходу більшовиками, на півдні – білогвардійцями, на північному заході – поляками. На той час Галицька армія перейшла на бік Збройних сил Півдня Росії. Хоч білі гарантували, що не використовуватимуть галичан проти Армії УНР, однак цей перехід став сильним деморалізуючим чинником для Армії УНР. Крім того, тисячі українських вояків знаходилися у таборах для інтернованих Польщі, Чехословаччини, Німеччини та Італії. Представники УНР намагалися домовитися із Польщею, країнами Антанти, більшовиками та білогвардійцями, але переговори результатів не принесли. Для порятунку залишалося два шляхи: перетнути українськопольський кордон і скласти зброю, або ж перейти до партизанських методів боротьби. За таких обставин 3 грудня у Чорториї уряд УНР зібрався на нараду, де вирішив припинити регулярну війну і вдатися до партизанської. 4 грудня відбулася ще одна нарада, на якій командир Січових стрільців Євген Коновалець заявив про демобілізацію свого з’єднання через безперспективність, на його думку, партизанщини. 5 грудня, на військовій нараді, вище командування військ УНР остаточно постановило про партизанський рейд у запіллі денікінців і схвалило виїзд Симона Петлюри до Варшави для завершення політичних переговорів із Польщею. Генерал-хорунжий Василь Тютюнник (на той момент хворий на тиф) розробив стратегію рейду – вирвати Галицьку армію від білогвардійців і об’єднати обидві українські армії в одну, і головне – зберегти ядро Армії УНР – та накреслив маршрут походу. Його ад’ютант Євген Маланюк так описав: “Беру руку отамана. Еге він горить... Дістав десь термометра – ставимо, 39,8 ст. Для мене ясно, що з ним, але мовчу. Отаман ставить діагноз: інфлюенція і на цім переходить до порядку денного, себто – голова тріщить, а він сидить над
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
мапою і вперто трасує шлях Зимового Походу. Потім звалюється непритомний. В наказі про Зимовий похід в кінці стоїть: “З огляду на мою хворобу, командування обіймає старший з командирів груп”. У ніч на 6 грудня Головний отаман Симон Петлюра вирушив до Польщі для обговорення з Пілсудським політичних питань. В останньому наказі по війську Головний отаман оголосив про призначення командувачем Дієвої Армії УНР отамана Михайла Омеляновича-Павленка, а отамана Юрія Тютюнника його заступником. Михайло Омелянович-Павленко писав у спогадах: “Згідно з цією ухвалою, військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорганізувати ворожі «тили», комунікацію й засоби зв’язку, організувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в справу нашу, а найголовніше – переховати до наступної весни кадри армії”.
ЦДАВО України. Ф. 1429. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 38. URL: https://tsdavo.gov.ua/gmedia/16-1429-2-1-38-jpg/
Учасники походу. На початок походу загальна чисельність армії становила близько 10 тисяч вояків. Із них боєздатних від 2 до 2,5 тисячі при 1 тисячах шабель, 2 тисячах багнетів і 14 гарматах. Три чверті загальної кількості складали штаби, нестройові частини, обози. Учасники Зимового походу були зведені в збірні групи (Запорізьку на чолі з генерал-хорунжим Михайлом Омеляновичем-Павленко, згодом – полковником Андрієм Гулим-Гуленком; Київську під проводом полковника Юрія Тютюнника та Волинську, якою командував полковник Олександр Загродський) та 3-ю
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Залізну стрілецьку дивізію (очолив полковник Валентин Трутенко). Командир армії – генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, начальник штабу – полковник Андрій Долуд.
У похід! Проти білих. 6 грудня 1919 року Армія УНР вирушила в похід з району Любара (нині – Житомирська область) через західну Київщину на Черкащину. Майже без сутичок із білими дісталися Вінниччини та успішно перейшли залізницю Вінниця–Козятин, якою курсували білогвардійські бронепотяги. 14 грудня українські військові без бою зайняли Липовець (Вінницька область). Юрій Тютюнник розіслав телеграму з повідомленням про прорив в запілля білогвардійців. Через день підрозділ Чорних запорожців вигнав ворога зі Ставища. 16 грудня червоні здобули Київ. Командувач армії Омелянович-Павленко вирішив вести армію в район Умані. 26 грудня 1919 році в сутичці з білогвардійцями Армія УНР майже втратила 3-тю Залізну Стрілецьку дивізію. 28 грудня кіннота Юрія Тютюнника оволоділа Жашковом (Черкаська область), завдавши білим важких втрат. 31 грудня Армія УНР зайняла уманський район. Успішним атакам неабияк сприяло прихильне ставлення до Армії УНР селян, які підтримували військо харчами, розвідкою, диверсійними акціями проти білогвардійців. До того ж українці в денікінському війську відмовлялися піднімати зброю проти української армії і нерідко переходили на її бік або вливалися в селянські повстанські загони. Допомогу зброєю та кіньми надавала й Українська Галицька армія. Вона не воювала з військом Петлюри. Фактично, Перший Зимовий похід пришвидшив остаточну ліквідацію армії Денікіна. Поява Української армії та активна агітація її старшин і козаків викликала у місцевого селянства патріотичне піднесення і кинула виклик радянській пропаганді про те, буцімто української армії вже не існує. Учасники походу організували друк листівок, які поширювалися майже по всій Україні. Наприклад, в Умані гордієнківці випустили кілька номерів газети “Україна” і листівки із закликом Юрія Тютюнника самовіддано боротися проти окупантів. “Усе населення знало, що Українська армія живе і бореться. Воно готувалося до нової боротьби з червоними росіянами”, – згадував Юрій Тютюнник. Повернімося до Умані. Операція Армії УНР з утримання району Умань – Тальне тривала до 12 січня 1920 року. Тоді збірні групи армії переформували в збірні дивізії. Це відповідало умовам партизанської боротьби з можливістю надання їм регулярного характеру. В умовах відступу денікінців і загрози наступу Червоної армії Армія УНР передислокувалася в район Голованівськ– Новоархангельськ.
Проти червоних. Узимку 1919–1920 років усе Лівобережжя та значна частина Правобережжя опинилося під радянською окупацією – більшовики захопили Харків, Полтаву, Київ, Катеринослав, Вінницю, Олександрівськ, Єлисаветград, Миколаїв, Херсон, Одесу. 21 січня 1920 року на нараді в селі Гусівці Єлисаветського повіту командування Армії УНР ухвалило рішення прорвати більшовицьке запілля, рухаючись окремими колонами до району Черкаси — Чигирин — Канів.
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
У лютому, рухаючись кількома колонами за різними маршрутами, Армія УНР вийшла в тил червоних, руйнувала їх запілля, знищувала більшовицькі органи влади, установи та засоби комунікації. Внаслідок низки операцій звільнили кількадесят міст і містечок і захопили тисячі полонених, у тому числі штаби трьох червоних дивізій. 11 лютого біля села Медведівки (район знаменитого Холодного Яру) всі сили Армії УНР об'єдналися. До них долучилися загони Андрія Гулого-Гуленка і Василя Чучупаки. Це значно зміцнило армію. Оскільки однією з цілей походу було поширення ідеї визволення України від ворога та захист власної незалежної держави, було прийнято рішення перенести бойові дії на Лівобережжя. 13 лютого Армія УНР по кризі переправилася через Дніпро і дісталася до району Велика Бурімка– Хрестителево–Старий Іржавець. Але військо потребувало місця і часу для відпочинку й переформування. До 15 лютого тривали бої полку Чорних запорожців та кінноти Запорізької дивізії за Золотоношу. Були знищено місцевий відділ червоних і залізничну колію. Одночасно кіннота Волинської дивізії взяли Жовнин. Після таких несподіваних рейдів, більшовики втекли з Лубен, Хорола і Гребінки, але разом із тим, почали стягувати сили. Тим часом до командування з Кам’янця-Подільського прибув посланець від уряду, який листом від прем’єр-міністра Ісаака Мазепи поінформував, що Симон Петлюра веде переговори з поляками про допомогу. За таких обставин (збільшення кількості червоних і потреба бути ближче до польського кордону) 16 лютого 1920 року вирішили повернутися на Правобережжя. 17 лютого військо Зимового походу переправилося на правий берег Дніпра й рушило на Забужжя. Пересуваючись Уманщиною, об’єднані сили відпочили в Мотронинському монастирі та після “хвалебного Богові молебня за щасливий похід в центр України” вирушили на південь. 19 лютого армія перейшла колії в районі Знам’янки–Бобринська. Того ж дня Михайло Омелянович-Павленко одержав листа від прем’єр-міністра, де наголошувалося на тому, “щоб армія твердо стояла на позиції Української Самостійної Народної Республіки, необхідно вже тепер вжити всі заходи, аби збільшити ряди нашої армії”. Також ішлося про необхідність порозуміння з галицькими частинами, які перейшли на бік червоних і перебували на Вінниччині. Це і визначило подальший рух армії – до Південного Бугу. Однак, галичани не виявили бажання піднімати повстання проти більшовиків і не сприйняли позицію Омеляновича-Павленка. Тож надії виявилися марними і командувач армії віддав наказ відходити на північний схід. 17 березня Армія УНР заволоділа Гайсином, а 19 березня – Уманню. Над цим містом українці вдруге за час Зимового походу встановили синьо-жовтий прапор. З місцевої в’язниці визволили українських військових. 20 березня за наказом командування волинці вийшли з міста. 21–22 березня полк Чорних запорожців зайняв Богопіль. До кінця березня Армія УНР налагодила зв’язки майже з усіма повстанцями Київщини, Херсонщини, Полтавщини, Катеринославщини та Єлисаветградщини, що підтримували ідею відновлення незалежної української держави.
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
У квітні Армія УНР звільнила Малу Виску, Бобринець, Вознесенськ. Захоплення цієї вузлової станції 16 квітня 1920 року стало найбільшою військовою перемогою походу і дістало назву “бій під оплески”. За повідомленнями розвідки, саме у Вознесенську червоні мали великі військові склади. Їх захоплення для Армії УНР було вкрай важливим, адже до Вознесенська вояки дійшли майже без зброї.“Загально ми знали дуже багато: що піхота без набоїв, гарматам нічим стріляти, а в нас і набоїв не було, коні і всі ми перетомлені, що позаду на нас насідають червоні, а перед нами наїжена, добре озброєна залога міста. І знали також, що у Вознесенському повно всілякого військового майна. Все зводилося до одного – знести вознесенську перешкоду або загинути. І не одному там комусь чи якійсь частині, а всій нашій армії. <...> Сотник наказав, щоб усі склали набої на купу, – бідно! Перерахували й по-рівному поділили на кожного. Я мав вісім, а припало мені, як і всім, три. Спішили нас, і пішли ми займати свою ділянку на фронті. Три набої на рушницю, а в піхоті, казали, і по три не мають, от і воюй! Наказано насадити багнети на рушниці – ніби компенсація за набої” – зі спогадів бунчужного 1-го Кінного полку Чорних Запорожців Валентина Сім’янціва. Склади червоних охороняв великий гарнізон, озброєний гарматами і кулеметами. Іти в лобову атаку за таких умов дорівнювало б самогубству. Але тут воякам допомогли селяни. Вони розповіли, що більша частина гарнізону поїхали придушувати селянські виступи. Ліпшої нагоди бути не могло. Штурм розпочали вночі. Ставку зробили на кінноту, озброєну шаблями. А попереду йшла піхота Запорізької дивізії. Під покровом темноти їм вдалося підійти на відстань у кількасот кроків. Аж тут їх помітив ворог. Заторохкотіли кулемети. Запорожці почали організовано відступати, відтягували ворога в поле. Червоні, побачивши це, зрозуміли, що українцям нема чим відстрілюватися, тож кинулися навздогін. І тут прямою наводкою їх шрапнеллю зустріли похідні гармати Кінно-гірського дивізіону полковника Алмазова, а з флангів атакувала кіннота. У цей час піхотинці почали плескати в долоні, аплодувати, імітуючи постріли, адже стріляти було нічим. Противник сприйняв ці звуки за масоване ляскання зброї і кинувся втікати, кидаючи рушниці, гармати, чоботи, шинелі. У тій бійні більшовики втратили 250 вбитими, ще 400 пораненими і полоненими. Українці – двох убитих і кількох мали пораненими. На захоплених складах військо УНР чекала велика здобич: 2 мільйони набоїв до рушниць і 3200 – до гармат, 2 важкі гармати і 18 легких, 8 гірських, 5 тисяч рушниць, 48 кулеметів, 4 ешелони військового майна, 4000 фір обозу, 10 мільйонів радянських карбованців і цінне господарське та технічне майно. Завдяки цим трофеям вдалося не тільки озброїти підрозділи, а й забезпечити кінноту сідлами, острогами та іншим майном, одягнути і взути козаків. Продавши ж населенню непотрібне майно, армія виручила великі гроші, яких вистачило на 2–3 тижні. Ще один символічний підсумок “бою під оплески”: 19 квітня Михайло Омелянович-Павленко видав наказ по військах армії УНР число 18 “По муштровій частині”, яким не лише відзначив звитягу бійців, а й офіційно запровадив в Армії УНР вітання: “Всім частям армії УНР на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: “Слава Україні!”.
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Після Вознесенська війська рушили до Ананьєва. Там дислокувався колишній радянський 361-й стрілецький полк, до якого більшовики загітували чимало вояків УГА та Армії УНР. Цей полк за підтримки селян Ананьївського та Балтського повітів сформували Чорноморський піший полк і Чорноморський кінний дивізіон та 16 квітня 1920-го підняли повстання проти радянської влади. 4 дні тривали вуличні бої, поки на підмогу їм прийшов 3-й кінний полк Армії УНР. Більшовиків було вибито. 200 піших, 80 кінних воїнів та 9 кулеметів долучилися до Волинської дивізії. Мешканців Ананьєва – 10 старшин, 41 підстаршину та козаків зарахували як 4-й курінь до Чорноморського полку. Після запеклих боїв 22–26 квітня частини Армії УНР у взаємодії з повстанцями зайняли також Балту.
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Варшавський договір. 21 квітня 1920 року українці та поляки підписали політичну конвенцію, яка стала складовою Варшавського договору. Від Української Народної Республіки підпис ставив керуючий міністерством закордонних справ Андрій Лівицький, з боку Польщі – віце-міністр закордонних справ Ян Домбський. Відповідно до угоди: • польський уряд визнав незалежність УНР на чолі з головою Директорії Симоном Петлюрою; • УНР визнавала польськими Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Берестейщину і Полісся; • обидві сторони зобов’язувалися не укладати міжнародних угод на шкоду партнеру; • національно-культурні права мали забезпечуватися громадянам української і польської національностей на теренах обох держав. 24 квітня УНР і Польща уклали військову конвенцію – частину Варшавської угоди. Армія УНР повинна була наступати на Україну разом із польським військом під загальним командуванням поляків. Ті зобов’язалися брати участь в операціях лише до Дніпра. Економічне життя України також переходило під контроль Польщі. Проти угоди виступили різні українські партії, а також представники ЗОУНР.
Завершення. Доки сторони вели перемовини щодо Варшавської угоди, а Армія УНР перебувала у Зимовому поході, українсько-польське порозуміння почало приносити перші плоди. На підконтрольній полякам території почали формуватися військові частини з полонених та інтернованих українців. Зокрема, створено 6-ту стрілецьку дивізію під командуванням Марка Безручка, відновлено 3-тю Залізну дивізію Олександра Удовиченка. Вже наступного дня після підписання угоди об’єднані польсько-українські війська виступили на Київ. Армія Зимового походу рухалася більшовицьким тилом назустріч союзницьким військам. 27 квітня українські війська з боєм взяли Бершадь. На початку травня українські частини захопили Тульчин, Крижопіль та Вапнярку. 6 травня 1920 року три збірні стрілецькі дивізії (Запорізька, Волинська, Київська), Галицька кінна бригада та 3-й окремий кінний полк під загальним командуванням Михайла Омеляновича-Павленка прорвали більшовицький фронт і в районі Ямполя вийшли до позицій 3-ї Залізної дивізії, яка наступала на більшовиків разом із поляками. Так об’єднанням українських частин 6 травня 1920 року завершився героїчний Перший Зимовий похід. 7 травня 1920 року поляки увійшли до Києва. За 5 місяців армія здійснила понад 50 успішних боїв. Маршрут пролягав територією сучасних Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Вінницької областей. Загалом понад 2500 кілометрів. Усі учасники Першого Зимового походу, що повернулися, були нагороджені відзнакою українського війська – орденом “Залізний хрест за Зимовий похід і бої”.
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Ескіз Ордену “Залізний Хрест”, затверджений Головним Отаманом військ УНР С. Петлюрою. 19 жовтня 1920 р. ЦДАВО України. Ф. 1075. Оп. 3. Спр. 3. Арк. 10. URL:https://tsdavo.gov.ua/gmediaalbum/zymovyj-pohid6/#GmediaGallery_155-5399
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Додаток 1 Інфографіка “Схема Зимового походу Армії УНР”
Джерело – журнал “Локальна історія” http://localhistory.org.ua/?fbclid=IwAR2X5mbqP7dqTC43KVD6LkEwejjk4NVS32sT WbwNIFWYMgznxXGoF9DasQI
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Додаток 2 Зимовий похід у біографіях Лицарів
Михайло Омелянович-Павленко (1878–1952). Нагороджений орденом “Залізний хрест за Зимовий похід і бої” під номером 1. Народився в Тифлісі в дворянській родині. Закінчив 1-е Павлівське військове училище у Санкт-Петербурзі, Офіцерську стрілецьку школу і почав службу в лейбгвардійському Волинському полку. Добровольцем пішов на російськояпонську війну. Був комадиром розвідувального загону, брав участь у боях під Мукденом, Цзаарну, зазнав контузії. Після повернення написав кілька навчальних посібників для офіцерів. Першу світову війну капітан ОмеляновичПавленко зустрів на посаді командира роти лейб-гвардії Волинського полку. Був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеню. Останнє звання і посада в російській армії – полковник гвардії, командир Гвардії Гренадерського полку. В Одесі очолив 2-гу Одеську школу прапорщиків. Уже восени 1917 року – начальник залоги (гарнізону) Катеринослава. Там створив добровольчі загони Вільного козацтва та Катеринославський гайдамацький курінь. На початку січня 1918 року був призначений військовим комісаром Української Центральної Ради при штабі Одеського військового округу. Завдяки видатній службі в царській армії та повазі серед офіцерства Омелянович-Павленко мав авторитет в очах гетьмана Скоропадського. Тому наприкінці квітня 1918-го призначений командиром 11-ї пішої дивізії армії Української Держави та підвищений у званні до генерал-хорунжого. Наприкінці листопада призначений членом Генеральної козацької ради при гетьмані. Під час антигетьманського повстання Омелянович-Павленко не хотів брати участь у війні між Скоропадським і Директорією, тому в грудні виїхав до ЗУНР. Там його запросили очолити війська республіки. Впродовж грудня 1918 року – червня 1919 року – командувач Галицької армії. За короткий час Омелянович-Павленко перетворив імпровізовану армію на регулярну, організував її ефективне управління, підвищив боєздатність і провів низку серйозних операцій проти польських військ. У вересні–грудні 1919 року Омелянович-Павленко був командувачем Запорізької групи Армії УНР. На початку грудня 1919 року призначений командувачем всієї Армії УНР. З ним усі її боєздатні частини виступили у Перший Зимовий похід. Він лишився командувачем і під час спільного польськоукраїнського походу на Київ 1920 року. У листопаді 1920 року Армія УНР була інтернована на території Польщі.
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Після закінчення Української революції Омелянович-Павленко відіграв значну роль у ветеранському й еміграційному середовищі. Очолював “Союз українських ветеранських організацій” та “Спілку українських вояків”.
Юрій Тютюнник (1891–1930). Внучатий племінник Тараса Шевченка по материнській лінії, один із найвідоміших повстанських отаманів, генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Звенигородському повіті Київської губернії (нині – Черкащина). Закінчив Уманське сільськогосподарське училище. 1913 року мобілізований. За 2 роки закінчив Горійську школу прапорщиків. Із 1916 року служив у 32-му піхотному запасному полку в Сімферополі. У квітні 1917 року заснував Український військовий клуб. Увійшов до Центральної Ради. Влітку 1918-го очолив Звенигородське збройне повстання проти австронімецьких та гетьманських військ. У лютому 1919 очолив штаб партизанських формувань отамана Григор’єва (1-ша бригада 1-ї Задніпровської дивізії РСЧА), 1-шу бригаду 6-ї Української радянської дивізії. Брав участь у боях за Херсон та Одесу. Учасник антибільшовицького повстання Григор’єва. У липні 1919 року пішов на з’єднання з Армією УНР, був командувачем Київської групи Армії УНР. Один із ініціаторів і керівників Першого Зимового походу, нагороджений орденом Залізного Хреста №2. З грудня 1919 року – заступник командувача Армії УНР. У жовтні 1920 року став генерал-хорунжим, а наступного – очолив Партизансько-повстанський штаб та Українську повстанчу армію, що брала участь у Другому Зимовому поході. На еміграції жив у Львові. У 1923-му чекісти підступом виманили його в радянську Україну. Співпрацював із Всеукраїнським фотокіноуправлінням, викладав у школі червоних старшин. Брав участь у зйомках пропагандистського художнього фільму “ПКП” (“Пілсудський купив Петлюру”), де зіграв самого себе. 1929 року заарештований. 20 жовтня 1930 року розстріляний чекістами у Москві за “контрреволюційну діяльність”.
Андрій Гулий-Гуленко (1886 – дата смерті невідома). Отаман повстанських загонів на Херсонщині та Катеринославщині. Генерал-хорунжий Армії УНР. Очільник Бессарабської групи під час Другого Зимового походу. Народився у Новоархангельську (нині – Кіровоградська область) у селянській родині. Закінчив Рішельєвську гімназію й Ново-Олександрівське сільськогосподарське училище. На Першу світову пішов у званні прапорщика. У 1917 році нагороджений орденом
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Святого Георгія IV ступеня. З квітня 1918 року – командир інженерного полку 3го Херсонського корпусу Армії УНР. Під час підготовки антитигетьманського повстання призначений Петлюрою начальником Катеринославського коша Армії УНР. У листопаді 1919 року з невеликим загоном повстанців пішов у партизанський рейд тилами Збройних Сил Півдня Росії, дійшов майже до Катеринослава. У лютому 1920 року його призначено командиром Запорозької дивізії, з якою взяв участь у Першому Зимовому поході. Під час останніх фронтових боїв Армії УНР у листопаді 1920 року не відступив з усіма на польську територію, а прорвав більшовицький фронт і здійснив рейд вглиб України. Наприкінці грудня важко поранений, змушений був перейти Дністер. Інтернований у Румунії. У Другому Зимовому поході очолив Бессарабську групу військ. На початку червня 1922 року нелегально перетнув радянський кордон і вирушив до Одеси, де був заарештований ЧК. Майже три роки перебував під слідством. За службу в Армії УНР заарештований ГПУ в 1925 році та засуджений до 10 років позбавлення волі. Подальша доля невідома.
Олексій Алмазов (1886–1936). Генерал-хорунжий Армії УНР, учасник походу українських військ на окупований більшовиками Крим у квітні 1918 року, а також Першого Зимового походу Армії УНР, під час якого відзначився у наступі на Жмеринку. Народився в Херсоні в родині чиновника. Освіту отримав у Тифліському реальному, Олексіївському піхотному юнкерському та Михайлівському артилерійському училищах. Під час Першої світової війни – полковник російської армії, командир 1-го кінно-гірського дивізіону. Восени 1917 розпочав українізацію дивізіону, сформував і очолив Окрему кінно-гірську гарматну батарею у складі Гайдамацького коша Слобідської України. Цей підрозділ вів бої проти більшовиків на підступах до Києва у січні 1918 року. За гетьмана Скоропадського його батарея була перетворена на Окремий кінногірський гарматний дивізіон. Він до 1921 року перебував у складі різних з’єднань Армії УНР, але завжди його очолював Алмазов. Як учасник Першого Зимового походу 1919–1920 років відзначився в боях під час наступу на Жмеринку. Інтернований у табір у Владовицях (Польща). В березні 1921 року отримав звання генерал-хорунжого. У 1923 році після табору працював помічником маркшейдера на вугільній шахті. У 1926-му переїхав до Чехословаччини, де закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах. У 1930-ту роки працював інженером у Луцьку. Помер і похований у Луцьку.
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Загродський Олександр (1889–1968). Військовий діяч, генерал-полковник. Народився 10 квітня в селі Зеленки (нині – Зеленьків на Черкащині). Учасник Першої світової війни, за відзнаку в боях 1914 року отримав чин прапорщика. У 1917 році отримав звання штабс-капітана, командир батальйону. Брав участь в українізації військових частин Південно-Західного фронту. В українській армії з осені 1917-го. В лютому– березні 1918 року став командиром 1-го піхотного куреня в окремому Запорізькому загоні, згодом – 1-го Запорізького імені гетьмана Дорошенка піхотного полку в Запорізькій дивізії Армії УНР. Від грудня 1918 року по квітень 1919-го – командир Запорізької дивізії Запорізького корпусу, з травня по грудень 1919-го – командир 6-ї Запорізької дивізії Запорізької групи Армії УНР. Під час Першого Зимового походу Армії УНР – генерал-хорунжий, командир Волинської дивізії. Від грудня 1920-го перебував у таборі інтернованих українських вояків у Каліші (Польща), де був нагороджений орденом Залізного Хреста. Був членом правління Української станиці в Каліші, Українського військово-історичного товариства, голова ради Хреста Симона Петлюри, Спілки українських воєнних інвалідів у Польщі, в. о. голови президії Великої ради лицарів Залізного Хреста. Після розформування табору мешкав у Польщі, Німеччині, від 1949 – у США. Урядом УНР на еміграції підвищений в чині до генерал-поручника, згодом – до генерал-полковника.
Петро Дяченко (1895–1965). Полковник Армії УНР (генерал–хорунжий в еміграції). Походив із козаків Миргородського повіту Полтавської губернії. Із початком Першої світової війни вступив на військову службу добровольцем. У вересні 1914 року поранений. За бойові заслуги дістав відзнаки Святого Георгія IV, III та II ступенів, а також медаль Святого Георгія IV ступеня. Закінчив Оренбурзьку школу прапорщиків. Останнє звання в російській армії – штабс-капітан. Під час Першої світової війни одержав всі ордени до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та ще одну відзнаку Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. 27 березня 1918 року у Полтаві з невеликим партизанським загоном влився до кінної сотні 2-го Запорізького пішого полку Армії УНР. За місяць став командиром чоти цієї сотні. У березні 1919 року очолив Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР. З липня по листопад 1919 року за сумісництвом також виконував обов’язки командира 3-ї окремої кінної
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
бригади Запорізької групи Армії УНР, яка складалася з Гордієнківців та Чорних Запорожців. На чолі Кінного полку Чорних Запорожців брав участь у Першому Зимовому поході та кампанії 1920 року. Від 1928 року – контрактовий офіцер польської армії. Закінчив Вищу військову школу. Брав участь у німецько-польській війні у вересні 1939 року, інтернований у Литві. Під час Другої світової війни співпрацював із військовими органами нацистської Німеччини. У травні 1945 року здався у полон американським військам. Згодом виїхав до США, жив у Філадельфії, похований у Баунд-Бруці.
Додаток 3 Зимовий похід у листах і спогадах його учасників Із листів Андрія Лівицького: “Обіжник по Міністерству закордонних справ за підписами Андрія Лівицького та в.о. директора Департаменту чужоземних зносин Миколи Багринівського Варшава, 22 грудня 1919 року <...> Друге питання, що встало перед Українським Правительством, полягало в сфері нашої внутрішньої політики. Повстання, котрі широкою хвилею розлялися на Правобережній Україні, проходили в досить неорганізований спосіб. Повстанським групам бракувало відповідної організації, як і твердо вироблених національних гасел. Представники цих груп не раз зверталися до українського Правительства з проханням о відповідну допомогу. Виходячи з того, що для інтересів української державної справи необхідно було, щоб ці повстання проходили під гаслом Української Народної Республіки, щоб всі повстанські групи тісно були зв’язані єдиною командною волею і щоб вони, в такий спосіб, могли здобути якнайбільшого співчуття з боку українського населення, головне командування, в порозумінню з Правительством, частину своїх військ направило на з’єднання з ріжними повстанськими групами. В зв’язку з цим тимчасовим осередком для Уряду і його технічних засобів намічається покищо, до змінення стану на півночі, місто Кам’янець-Подільський, для чого передбачаються нові призначення для поповнення складу Ради Міністрів, з метою осягнення консолідації всіх українських громадських сил і збудування єдиного національного фронту”.
“Телеграма до послів і дипломатичних місій УНР за підписами Андрія Лівицького та в.о. директора Департаменту чужоземних зносин Миколи Багринівського У.Н.Р. Міністерство Закордонних Справ Департамент Загальний Відділ Дипломатичний Ч. 1033. Березня 10 дня 1920 року Всім послам і місіям Української Народної Республіки Звістки про непевне становище більшовицької влади на Україні підтверджуються з більшовицьких джерел. Член Київського більшовицького
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
уряду Затонський стверджує, що селянські повстання в Чернігівщині та Полтавщині справді мають місце. Проти них послали більшовики артилерію і кавалерію. Затонський має надію, що серйозними гарнізонами в городах при допомозі місцевого кулака більшовицький уряд задушить повстання. Фактичний стан речей не дає місця такому оптимізму. Селянські повстання керуються не анархістами, як запевняє Затонський, а офіцерами української армії. Вибухають вони несподівано для більшовиків, які на селах не мають сили і бояться туди показатись, без більших військових відділів. Українські повстанці неочікувано нападають на більшовиків і нищать їх. Залізниця між Києвом та Полтавою попсована. Так само між Києвом і Бахмачем. В данний момент особливо сильні розрухи селян в Кролевецькому, Ніжинському, Остерському та Сосницькому повітах Чернігівщини та Переяславському, Прилуцькому і Пирятинському повітах Полтавщини. Більшовицькі потяги можуть ходити тільки під ескортом панцерників, через те, що їх часто чекає несподівані обстріли і катастрофи. Селяни більшовицьким реквізиційним комісіям хліба не дають і пояснення комісара більшовиків Гуковського, голови торгівельної комісії більшовицької, що хліба московський уряд не може доставити Європі через лихий транспорт в Росії треба розуміти так, що цей транспорт лихий не тільки через технічне безладдя, але через те, що хліба в Росії нема: є він на Україні, а українські селяни його не дають більшовикам, чекаючи приходу свого правительства, якому одному тільки і вірить. Більшовицькі гроші українські селяни не приймають, вимагаючи українських гривень. <...> Дезертирство в великоруських дивізіях збільшується. На Україні неспокійно і весна, як і торік, може принести більшовикам великі утруднення та несподіванки, які в силі захитати досить серйозно їхній стан на Україні, тим більше, що більшовики, як і торік, творять насильства над українськими політичними, громадськими діячами, розстрілюють їх, а спробою реквізиції селянського хліба викликають велике озлоблення українських селян, котре може виявитись в новому стихійному повстанні проти узурпаторів і насильників”.
Із книги Петра Дяченка “Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії Української Народної республіки”: “День 7 грудня 1919 року. Сніг, що був упав, зовсім розтанув. Густе, непролазне болото. Полк поволі просувався вперед у напрямі Голендрів. Денікінці в той час вели жорстокі бої з комуністами під Бердичевом та Києвом: час для прориву ворожого фронту був добрий. Усе, що носило зброю, було відтягнуте до Бердичева. Залишилась одна Галицька армія, з якою полк вперше зустрівся поміж залізничними шляхами Козятин–Калинівка і вузькоторовим Бердичів–Калинівка. Від Галичан запозичив полк коней і фураж, з тим що їх віддамо, як покинуть Денікіна. В 11-й годині ночі 11 грудня полк підійшов до ст. Голендри. Вислана вперед 4-та сотня взяла станцію майже без пострілів. Частину денікінців взято в полон, а решту, що пробували тікати, порубано. Зруйнувавши залізницю, телеграф і телефон, полк рушив на м.Самгородок, куди прибув уранці. Відпочивали весь день. Один із патрулів зловив
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
денікінського офіцера, в нього знайшли накази до Галицького командування, щоб Галичани чинили нам опір. За цей час українська армія осягнула район сіл Юзефівка, Нова Гребля, Лисіївка, Самгородок. Пройшли смугою розташування Галицької армії, яка не тільки не робила нам перешкод, а, навпаки, багато в дечому допомагала. 13 грудня полк рушив у напрямку Таращі. По дорозі наші патрулі вимонлювали денікінську “государственну стражу” та ліквідовували її. Дійшовши до Юрківки, що за 6 км від Ставища Таращанського повіту, полк став на відпочинок, бо коні й козаки вибились із сил. Більше місяця, майже без відпочинку, місимо болото, а пронизливий дощ як через сито лив на по-літньому одягнутих козаків. <...> На Київщині почалося повстання. Повстанці били, роззброювали та виганяли зі своїх повітів здеморалізованих москалів, а тут ще ми почали господарювати в їхньому запіллі як у себе вдома. В таких умовах Добрармія почала свій відступ. 17 грудня одержали ми відомості від наших патрулів та селян, що від Ставища вже другий день тягнуться військові відділи і табори денікінців. Наказавши виділити із сотень по 15 козаків на кращих конях та взяти 4 легких кулемети, я випровадив їх на Ставище. У містечку був ярмарок. Ворог не сподівався наскоку і зустрів кінноту тільки кулеметним вогнем, але за пару хвилин ми вже вдерлися в кінному шику до містечка. Першими пострілами з кулемета був убитий один з найкращих наших козаків, бунчужний Іван Дубина, Лохвицького повіту на Полтавщині. Розлючені козаки перерубали кулеметників, дісталось і добровольцям, які підскочили під шаблю. Здобуто 3 важкі кулемети, 30 возів з різним майном, до 40 офіцерів, частина з них із жінками, та зо два десятки солдатів. Полонених наказав я відвести до штабу полку в Юрківці. <...> За час постою в Юрківці полк ще кілька разів робив наскоки на Ставище, а також роз'їздами турбував частини добровольців, що проходили. Так ми простояли вісім днів. Козаки і коні відпочили, незважаючи на щоденні наскоки та розвідчу службу. Козаки на рахунок Москалів трохи одягнулись. У той час майже ціле Правобережжя залишилося без влади. Добровольчі відділи спішно відходили на південь. На Таращанщині, Звенигородщині, Уманщині й далі у глиб України – повстанські організації. Відступ білих москалів набував катастрофічного характеру. 26 грудня полк вирушив через Скибин – Охматів – Буки. Біля села Паланочки перейшов залізницю, що йде із Цвіткового на Христинівку, і затримався на денний спочинок у Вишнополі. Морози та гострий вітер пронизували легкий одяг козаків. Переходи відбували на піхоту [пішки], ведучи коней у руках. <...> До 31 грудня 1919 р. Українська армія пересунулась у район Умані. 2 січня 1920 р. ми затрималися в с. Небелівка. Надворі – відлига і болото. Зі штабу армії я отримав наказ, щоб з найближчих цукроварень взяти 500 пудів цукру та виміняти на гроші. Частину цукру, до 100 пудів, продано в м. Торговиці, а решта
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
лишилась при полку. З того часу полк годував коней і людей за цукор. Селяни охоче брали цукор, але полк вже не мав свободи рухів, бо табір збільшився на 50 возів. Кінні сотні з дієвих перетворились у конвой свого табору. На світанку 6 січня полк вийшов з гостинної Небелівки. Під вечір підійшли ми до Голованівська. День перед нами тут гостювала денікінська кіннота, яка пограбувала місцевих та вчинила погром Жидів”.
Із книги Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр. Спомини осавула 1го куреня полку гайдамаків Холодного Яру”: “Запорізька група підчас партизанського походу продерлася з боями через відступаючий денікінський та наступаючий большевицький фронти і перейшла з Херсонщини в Чигиринський повіт. Розлогий краєвид голих степів з рідкими селами заступили великі ліси, між якими хутори і села попадалися частіше. Перейшли, здавалося, безконечний Чорний ліс. <...> Підчас стоянки в одному селі селяни оповідають про Холодний Яр. Неприступний Мотрин манастир серед лісів... Якісь таємничі загороди, навіть електричні (!)... Важкі гармати “які стріляють на сорок верстов!”... Засів там із своїм військом отаман Чучупака і нікого не боїться – ні большевиків, ні денікінців, нічого не могли йому зробити... Наслухавшись, обмінюємося поглядами. Звичайно, дядьки перебільшують, але цікаво побачити, що там за “січ” така в Холодному Яру... Поділюються думки, чи підемо на Холодний Яр, чи він залишиться нам збоку. На другий день з півсотнею кінноти їду в аванґарді 2-го Запорізького (збірного) полку. Ідемо в напрямку Холодного Яру. Поперед нас пішли вже різними шляхами наші частини. Зустрічаю знайомого старшину з двома козаками, який їде з донесенням до “дідуся” – отамана Омельяновича-Павленка. Оповідає, що під одним селом їх зустріла велика лава добре озброєних селян з кулеметами, яка залягла на вигідній позиції, готова до бою. Він поїхав на переговори; від села теж виступила група: – Якої армії? Чого і куди йдете через наше село? Знаючи настрої населення, старшина відповів, що Запорізька Група Української Армії. – Як же ви тут опинилися? Представники “противника” запитуюче глянули на одного із своїх. Той виступив вперед: – Які частини? Як звуть начальників? – Тільки кажіть правду, бо я сам дорошенківець... Після того, як цей старшина назвав йому частини і командирів, особливо як сказав, що й його Дорошенківський полковник Литвиненко з нерозлучними кійком та люлькою веде позаду 2-й запорізький полк – “дорошенківець” радісно усміхнувся і звернувся до товаришів: – Наші... Отаман віддав наказ здіймати лаву з позиції і післати зв’язки до сусідніх сіл, щоб заспокоїлися, бо йдуть свої – українці…”
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Із книги Юрія Тютюнника “Революційна стихія. Зимовий похід 191920 рр. Спомини” “Ні Андрусів, ні Рига, ні Зятьківці, ні Варшава не в силі розірвати спільноти нації. Психологія нації не рахується з договорами... Сили, що творять спільноту нації, не залежать від учинків не тільки окремих людей, а навіть і цілих поколінь, котрі часом звертають на манівці. Жива нація все прагнутиме об’єднання всіх своїх членів у один спільний організм. У боротьбі за самостійність проти своєї нації стануть тільки ренегати, а таких в Українській Галицькій Армії не було. Тому галицькі частини ніяких ворожих кроків проти нас не робили. Уже 15 грудня 1919 року в м. Липівці починаються напівофіційні переговори представників обох українських армій про об’єднання під одним командуванням. Бажання боротися спільно за спільний національний ідеал було надто велике. А 24 грудня 1919 року в м. Вінниці вже був підписаний формальний договір між обома арміями про злуку. <...> Військо без великого зусилля усувало те сміття, що мало ділити нас на два табори. Хибна та шкідлива політика двох урядів, дніпрянського і галицького, все ж виявили безсилою для того, щоби роз’єднати військо. <...> Всі дрібні відділи і представників окупаційної які потрапили нам до рук, наші відділи нищили в цій смузі маршу армії. У своїй боротьбі проти Росії ми не можемо керуватися законами війни, бо наш ворог не визнає нас воюючою стороною; наших полонених розстрілюють росіяни за “ізмену атєчєству”. Росіяни вважали, що Українська Армія більше не існує. Українців з Галичини вони називали “австрійцями” і гадали, що галичани добровільно, як звичайні кондотьєри, будуть собі воювати і воювати, одержуючи банкноти видання “вооружонних сіл юга Росії”. Наш прорив між Козятином і Калинівкою та вихід у район Липівці був цілком несподіваним. Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ше й як порядкувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російська панування. Мертвець воскрає, і на “живих людей” напав жах, котрий неминуче гнав їх до вони мусили знайти собі смерть. Випроваджаючи військові ешелони на фронт 9 грудня “Подільський губернатор”, що перебував у той час у Вінниці говорив: “С украінцамі пакончєно. Сейчас у нас одін враг – большевікі, а с нім то ми справімся. Богатий край разцветьот под управлєнієм русского правительства…” А вже 11 грудня, забравши свої манатки, утік до Одеси, щоби більше не вернутися. “Господін губернатор” мотивував від’їзд так: “Развє можно работать в такіх условіях, когда в любой момент могут прійті к тебе в дом і зарезать в кроваті, как поросьонка…” З наближенням до Липівця усе, що було і нагадувало російську владу, частково згинуло, а частково пішло на південь, розносячи пошесть жаху. Маючи на меті партизанську форму боротьби, ми не створили органів своєї державної влади в зайнятих армією районах. Населення на пропозицію політичних референтів організувало свої громадську самоохорону.
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
Зрозуміло, що ця “самоохорона” не залишалася німим свідком боротьби. Багато росіян бажало краще потрапити до рук нашого війська, ніж “самоохорони”. Жах серед росіян потрохи набирав масового характеру. <...> Для характеристики настроїв, що запанували серед білих росіян, передаю уривок розмови члена російської комісії з “учоту воєнной добичі” відомого ученого Косинського з панотцем села С., що недалеко від Умані. Переляканий бюрократ мало не потрапив у руки нашої кінноти під Жашковом. Утікаючи, він одного дня зробив щось більше сімдесяти верст і забіг аж до села С. А найголовніше, що за ним ніхто не гнався! Косинський говорив панотцеві: “Скажіть, на милість Божу, чого вони хочуть, оці українці? Вони ж програли, ми їх перемогли. Так ні ж! Без бази, без уряду, і, мабуть, без усякої ідеї вони йдуть і ріжуть нас на своєму шляху… Яка упертість! Самі гинуть, але нас теж гублять. Вони ж фактично допомагають червоним, які українцям теж не друзі… Одним бажанням померти можу пояснити їх учинки. Хто вони такі: Тютюнник, Павленко та інші? Інтелігенти, люди, звірі?.. Краще було б у свій час миритися з ними”. Панотець запитав Косинського, чого б і справді не помирится їм з українцями. “А знайдіть їх спробуйте. Сьогодні під Жашковим, а завтра, може, під Полтавою або Кременчуком будуть ці пани. Вони ходять, як ураган!” Якщо направду, то ми дуже помалу і часами по кілька днів стояли, відпочиваючи, на одному місці. Але на нас працювали повстанці і жах. Навіть таким поважним чоловіком, як пан Косинський, заволодів жах і гнав його на південь до моря. Ці люди воювали проти більшовиків за класові інтереси і, зустрівши в нас непримиренного національного ворога, ніяк не могли зрозуміти нашої психології”.
Додаток 4. Корисні Інтернет-посилання: Владислав Верстюк “Перший Зимовий похід: тільки факти” – URL: https://www.istpravda.com.ua/columns/2019/12/9/156682/; Максим Майоров “Варшавська угода. Як українці з поляками про кордони домовлялися” – URL: https://www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiya_1917/varshavskaugoda-yak-ukrayintsi-z-polyakami-pro-kordoni-domovlyalisya-21042020150000; Максим Майоров “На шляху до Варшавської угоди: дипломатична битва за кордони (+карти)” – URL: http://likbez.org.ua/ua/ukrayinska-na-shlyahu-dovarshavskoyi-ugodi-diplomatichna-bitva-za-kordoni-karti.html; Тетяна Швидченко “Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР” – URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/12/5/156676/; Тетяна Швидченко “Прорив із безвиході: Перший Зимовий похід армії УНР” – URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30313039.html; документальна онлайн-виставка “Зимовий похід” Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України – URL: https://tsdavo.gov.ua/gmedia-album/zymovyj-pohid-stend-1/ фото, кінохроніка часів УНР, відео з реконструкцій УНР із сайту “Вітруальний музей УНР” – URL: https://muzejunr.io.ua; виставка “Українське військо: 1917–1921” – URL: https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-ukrayinske-viysko-1917-1921;
Сертифікат 58E2D9E7F900307B040000009C702D00B2F97C00 Підписувач Дробович Антон Едуардович Дійсний з 19.12.2019 0:00:00 по 19.12.2021 0:00:00
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Н4ВВ>ВВV3!HSО
1182/09.6-07-20 від 04.05.2020
відеолекція “Ключові військові операції Армії УНР” із циклу “Бойовий шлях Армії УНР: командири, військові підрозділи, ключові операції” – URL: https://www.youtube.com/watch?v=tuOac0E0DHU; ролик до 100-річчя Першого зимового походу та Дня ЗСУ – URL: https://www.youtube.com/watch?time_continue=35&v=c7o1kmGWYNc&feature=emb _logo; відеоролик “Бій за Вознесенськ” із проєкту “ІстФакт” – URL: https://mega.nz/file/RQUiCQKA#AiUK82IPzrfovz2Edt_KPov2lCPWcZuttACSnjb11N A; онлайн-лекція з Тетяною Швидченко “Крізь бурю та сніг” до 100-річчя Першого Зимового походу – URL: https://www.facebook.com/watch/live/?v=157745715679738&ref=watch_permalink; настільна гра “Українська революція 1917–1921 років” – URL: https://mega.nz/folder/BxQExKrQ#foBlDt0Rt9PlND6RKWXOfg.
Лицарі Залізного хреста. Сидять зліва на право: 3-й полковник Гриць Чижевський, 4-й генералхорунжий Олександр Загродський, 5-й Олександр Недзвецький, 6-й підполковник Микола Чижевський, 7-й підполковник Іван Шура-Бура. Стоять 2-й ряд: 1-й козак Рябинин. Стоять 3-й ряд: 3й підстаршина Дяченко, 4-й підстаршина В. Аколовський, 7-й підхорунжий Петро Ромашкин
 |
|---|
 |
 |
 |
«Люди з планети Зрілість»
книжкова виставка
в Юрченківській сільській бібліотеці
Другий місяць осені починається з особливої дати. На початку місяця у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а вУкраїні це також і День ветерана.
З нагоди цієї дати 1 жовтня 2020 року в Юрченківській сільській бібліотеці , вшановуючи усіх стареньких людей, для них оформлено книжкову виставку «Люди з планети Зрілість» .
Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь. Приємно відзначити, що у цих стінах працівники знаходять підхід до кожного читача та створюють всі умови для того, щоб зігріти їхні душі і серця. У житті багато залежить від нас. То лише в казках жива вода лікує і оживляє людей, а чародії дають силу і мужність. Немає сьогодні казкової чудодійної сили. Є людська сила милосердя – дарувати хоч краплинку добра своїм близьким, а особливо – людям похилого віку
«Борис Олійник : лірик, романтик публіцист»
книжкова виставка
в Вовчанській юнацькій бібліотеці
22 жовтня відомий сучасний український поет, перекладач, державний та громадський діяч, Герой України Борис Ілліч Олійник відзначив свій 85 річний ювілей. 22 жовтня в Вовчанській юнацькій бібліотеці була запропонована до уваги читачів книжкова виставка до 85 річчя від дня народження Бориса Олійника : лірика, романтика публіциста.
Борис Олійник - автор понад 40 книг, віршів, ессе, статей, які друкували в Україні. Його ім'я відоме всім шанувальникам української сучасної поезії.
Поет високої культури і громадянської пристрасті, Борис Олійник в своїх поезіях зосереджує свою увагу на найважливіших проблемах часу, пристрасно утверджує високі гуманістичні ідеали, гнівно засуджує зло у всіх його проявах. Його слово - це слово митця стійких переконань, одного з тих, хто з гордістю усвідомлює свою приналежність до будівничих нового світу.
Твори Бориса Олійника вже витримали суворий іспит часу, і вони, без сумніву, принесуть читачеві радість активного співпереживання.
Запрошуємо всіх бажаючих завітати до бібліотек, щоб ознайомитися з матеріалами, присвяченими цій даті.
«Экология природы - экология души»
книжная выставка
в БЕЛОКОЛОДЕЗСКИЙ поселковой библиотеке
Люби природу не как символ души своей.
Люби природу не для себе, люби для неї.
М.Рильський
Рідна природа… Кожний із нас живе в неосяжному, розмаїтому чарівному світі… Але не кожен здатний бачити його красу, усвідомлювати себе його часткою. Виховувати таку здатність можна тільки в безпосередньому спілкуванні з природою. І саме сучасне юне покоління повинно нести у собі культуру спілкування з природою, планетарну свідомість, яка включає відчуття єдності й унікальності життя на Землі.
Для широкого кола користувачів 21 жовтня 2020 року в Білоколодязькій селищній бібліотеці була представлена книжкова виставка під назвою «Екологія природи - екологія душі», на якій користувачі бібліотеки ознайомилися з літературою про екологічні проблеми в світі, про безпосередній зв'язок людини з природою, її вплив на людину.
«Нові матеріали про рідний край»
краєзнавча панорама
в Юрченківській сільській бібліотеці
Як не любить той край, де вперше ти побачив
Солодкий дивний світ, що звав життям,
Де вперше став ходить і квіткою неначе
В його теплі зростав і усміхався квітам. (В. Бичко)
28 жовтня 2020 року в Юрченківській сільській бібліотеці представлена краєзнавча панорама на тему: «Нові матеріали про рідний край», де розміщені фотографії з історії нашого села, про видатних земляків рідного краю, постійно поповнюється краєзнавча картотека та альбом з історії села. Інформаційна краєзнавча робота Юрченківської сільської бібліотеки має бути спрямована на те, щоб допомогти юним користувачам пізнати досконаліше свій край за допомогою бібліотечних фондів і донесенню їх бібліотекарем до читача. Сільська бібліотека покликана зберегти духовні і культурні надбання свого села, своїх земляків і передати їх у спадок юним поколінням, виховуючи їх на звичаях, традиціях рідного краю, щоб привити любов до рідної землі та зберегти всі ті надбання людської праці минулих років для майбутніх поколінь. Запрошуємо всіх бажаючих села завітати до бібліотеки, щоб ознайомитися з матеріалами наданими на краєзнавчій панорамі.
Наближається одне з найбільш « страшних» свят, а саме Хеллоуїн. «Вечір усіх святих». Світ його святкує у ніч з 31 жовтня на 1 листопада. Традиція святкування Хеллоуїна зародилися дуже давно. Кольорами цього свята визнано чорний, що символізує смерть і темряву ночі, і помаранчевий символ збору врожаю в році, що минає.
Найгучніше відзначається у США, Канаді, великій Британії та в багатьох європейських країнах. У наш час вважається, що свято Хеллоуїн символізує собою перемогу життя над смертю.
В Україні це свято набуло поширення після здобуття незалежності із кожним роком стає популярнішим.
Центральна дитяча бібліотека також підготувалася до зустрічі цього свята. Усі ми, ще з дитинства обожнюємо страшні та моторошні історії про відьом, та чаклунів, привидів та перевертнів, і як же добре в цю осінню пору взяти до рук таку книгу із гарячою чашкою чаю і поринути у світ жахливих пригод . Тож запрошуємо усіх бажаючих відвідати нашу бібліотеку де розташована виставка – інсталяція, «Жахливо – моторошні цікавинки». Користувачів бібліотеки чекають книги на всі смаки , як для дітей молодшого шкільного віку, так і для середнього та старшого , а також література для батьків.
«Писемність і мова – це лише форма діяльності людства»
заходи в бібліотеках Вовчанщини до Дня української писемності та мови
Мова кожного народу
Неповторна і — своя;
В ній гримлять громи внегоду,
В тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять;
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
Колосисту — на віки —
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,—
Бо ж єдина — так, як мати,—
Мова в кожного із нас!
Любов Забашта
Щороку, 9 листопада Україна відзначає чудове свято – День української писемності та мови, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця
Українська мова — це барвиста, запашна, нев'януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку з давнини у майбутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м'ятою. Особливо чарівно і загадково рідне слово звучить з вуст дитини…коли невимушено і просто, крізь щирий сміх, розповідають вони про свої почуття, враження і бажання… Напередодні цієї дати 6 листопада 2020 року в Вовчанській центральній бібліотеці була представлена викладка літератури «Писемність і мова – це лише форма діяльності людства»,
до Міжнародного дня рідної мови в Вовчанській дитячій бібліотеці підготовлена виставка – панорама «Мова – серце нації»,
в Петропавлівській сільській бібліотеці пропонується літературна викладка «Мова – це наша світлиця, вона як добірне зерно» », в Варварівській сільській бібліотеці підготовлено книжкову виставку «До рідного слова торкаюсь душею».
Тематика виставок допомагає виховувати почуття любові у читачів до рідної мови, пілкуватися про неї, захищати, розкривати для себе її велич й могутню силу. То ж шануйте і любіть рідну мову. Збережіть її в усій чудовій красі для себе й наступних поколінь!
 |
|---|
 |
 |
 |
«Хеловін в бібліотеці»
виставка – інсталяція
в Юрченківській сільській бібліотеці
Хеловін святкують у ніч із 31 жовтня на 1 листопада. Що цікаво, кожна держава це робить по-різному. Це свято нечистої сили, яке пройшло до нас із Америки та Канади. З кожним роком воно набуває все більшої популярності у країнах Європи і в Україні.
Тож серед українців стає традиція святкування Хеловіну. Саме у ці чарівні жовтневі дні у більшості країн Хеловін особливо полюбляє молодь та дітлахів , тому Юрченківська сільська бібліотека в рамках свята організували виставку – інсталяцію «Хеловін в бібліотеці» , де були представлені книги по цій тематиці. . Такі заходи поєднують у собі приємне та корисне. Користувачі весело проводять свій вільний час та дізнаються багато цікавого і корисного.
До Дня народження Європейського Союзу в Вовчанській юнацькій бібліотеці представлена книжкова виставка «Ми пізнаємо Європу».
1 листопада країни Європейського Союзу відзначили день свого народження.
Непростими були стосунки між європейськими народами впродовж історії: війни змінювалися союзами, а мир та добросусідство – кровопролиттям та гнобленням переможених. Лише у ХХ ст., переживши дві світові війни, у Західній Європі перемагає усвідомлення необхідності зміцнення співробітництва. Прагнення європейських народів до єднання виявилося через створення спільних міжнародних організацій та установ. На сьогодні діє декілька впливових організацій, які відрізняються за своїми функціями, завданнями, колом учасників, ступенем об’єднання. Серед таких організацій своїм впливом і авторитетом виділяється Європейський Союз.
Європейський Союз – це політичне об’єднання європейських країн з метою створення єдиного ринку товарів і послуг без економічних бар’єрів. Утворився він на основі підписаного 7 лютого 1992 року Маастрихтського договору, який набув чинності 1 листопада 1993 року. Цьому передувала велика робота, що почалася ще з 1957 року. Зараз Європейський Союз представлений 28 – ми державами.
Історія зв’язків між Україною та Європейським Союзом вимірюється десятиліттями. У політичних, культурних і торгівельних питаннях історія нашої держави тісно пов’язана з її європейськими сусідами. І ЄС, і Україна прагнуть розвитку тісного та взаємовигідного партнерства. Україна офіційно отримала від ЄС безвізовий режим.
Література, представлена на виставці, допомагає поглибити знання про країни Євросоюзу ; виховувати повагу до сусідніх європейських держав ; заохочувати вивчення історії ,культури , традицій європейських держав та України ; виховувати почуття гордості за свою країну – Україну; формувати національну свідомість, відчуття належності до рідної землі, народу.
 |
|---|
«У світі прекрасного»
книжкова виставка
в Бугаївській сільській бібліотеці
Природа – багатство й краса рідної Землі. Кожен з вас не уявляє свого життя без чарівного світу природи – розлогих ланів і тінистих гаїв, повноводних річок і чистого голубого неба Зберегти цей дивосвіт для себе, для нащадків – обов’язок кожного мешканця чудової планети Земля. Багата і неповторна природа вимагає бережного та дбайливого ставлення до себе.
До уваги читачів 2 листопада 2020 року в Бугаївській сільській бібліотеці запропонована книжкова виставка «У світі прекрасного»
яка допомагає дітям з повагою відноситись до навколишнього середовища та любові рідного краю.
До Міжнародного дня Чорного моря в Вовчанській юнацькій бібліотеці
представлена книжкова виставка « Сім відтінків синього».
У світі в останній день жовтня відзначають Міжнародний день Чорного моря. Саме 31 жовтня 1996 року шістьма причорноморськими країнами підписано стратегічний план із реабілітації та захисту Чорного моря. Його суть — у проведенні різноманітних досліджень морського середовища і визначення основних заходів для його покращення. Тоді ж заснували сьогоднішнє свято.
Це свято відзначається в день, коли в 1996 році шість причорноморських країн - Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія, Росія і Україна - підписали Стратегічний план дій з реабілітації і захисту Чорного моря. Щорічний річковий стік в Чорне море орієнтовно становить близько 310 кубічних кілометрів, причому 80% цих вод виноситься на північно-західну шельфову частину, переважно Дунаєм та Дніпром.
У морі мешкає більше 2,5 тис. видів тварин і риб. Рослинний світ моря представлений більш ніж 270 видами багатоклітинних зелених, червоних і бурих донних водоростей, фітопланктон включає не менше 600 видів.
Міжнародний день Чорного моря святкують 31 жовтня. Головна теза і тема цього дня - екологія чорноморського басейну і її збереження. У цей день проводяться активні заходи щодо інформування широкої громадськості про сферу і проблеми його екології, поточний екологічний стан і дії, щодо її поліпшення, в тому числі і заходи протидії перелову риби, який завдає значної шкоди морській екосистемі.
Книжкова виставка висвітлює сучасні дослідження небезпечних явищ морського середовища та узбережжя Чорного моря, життєздатність морських організмів, морської флори і фауни, а також хімічний склад води, стан забруднення Чорного моря. Під час бібліографічного огляду літератури присутні матимуть змогу взяти участь в обговоренні найважливіших екологічних проблем Чорного моря та основні етапи їх вирішення за допомогою сучасних технологій.
« Шануймося й кохаймося у мові калиновій»
книжкова виставка
в Вовчанській юнацькій бібліотеці
Щорічно 9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови, запроваджений у 1997 році Указом Президента, в якому говориться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Книжкова виставка « Шануймося й кохаймося у мові калиновій», представлена юнацькою бібліотекою, – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання до якого ми всі так прагнемо.
Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова!
Мова – це великий дар. І в кожного народу вона своя. Мова — це доля народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. Тому що наш народ створював мову віками, багато боровся і бореться за її існування і процвітання. І ми, як свідомі громадяни нашої країни, повинні не тільки зберегти набуте, а й примножувати її багатства для прийдешніх поколінь.
Цю виставку ми присвячуємо рідній українській мові. Саме тій мові, якою ми розмовляємо, пишемо, читаємо. Адже, однією із найчисленніших мов слов’янського походження є саме українська мова, мова України, українського народу, наша рідна мова!
Книжкова виставка допомагає поглибити знання про виникнення писемності, історію та розвиток української мови; прищеплювати і розвивати почуття патріотизму, формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу і багатство української мови; пробудити почуття національної гідності; виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.
«Стежками рідного краю»
година історичної пам᾽яті
в Графській сільській бібліотеці
Як не любити той край, де вперше ти побачив
Солодкий дивний світ, що звав життям,
Де вперше став ходити і квіткою неначе
В його теплі зростав і усміхався квітам.
(В. Бичко)
Україна… Рідний край. Земля рястам уквітчана, зелом закосичена. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть. Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла…, щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.
10 листопада 2020 року в Графській сільській бібліотеці проведено годину пам᾽яті «Стежками рідного краю», на якому читачі з цікавістю поспілкувались про рідний наш мальовничий край, про красу рідної природи, про історичне минуле нашого села, яке багате на історичні події. Також до цієї події в бібліотеці організовано книжкову виставку. Матеріали, зібрані на виставці дозволяють поглибити знання у відвідувачів про Україну, пізнавати красу навколишнього світу дбайливого ставлення до рідної землі, - своєї «малої батьківщини», її історії, поваги до народних традицій і звичаїв , любові до рідної природи.
Запрошуємо всіх бажаючих завітати до бібліотеки, щоб ознайомитися з матеріалами що розміщені на цій виставці.
День Гідності і Свободи
відзначають в бібліотеках Вовчанщини
Майдан живе, і буде жити,
Народ, що волі прагне, не здолать,
Бо правду, як Дніпро, не зупинити,
Бо ми – і спів, і гнів, і мир, і рать.
О. Мороз
21 листопада ми відзначаємо День Гідності і Свободи. Цей день – символ боротьби і перемоги, символ єднання заради найвищих ідеалів цивілізованого світу. Всупереч жорстокому тиску антидемократичного режиму українці об ’єдналися і відстояли своє право на вибір достойного життя та майбутнього.
Революція Гідності повернула людям віру у цінності свободи, гідності, та самопожертви, а також кинула виклик диктаторству, подвійним стандартам, корупції.
Значення тих подій неможливо переоцінити, адже протягом листопада 2013 –лютого 2014 років відбулося найважливіше для української нації – пробудження свідомості суспільства.
На сторінках багатьох сучасних книг закарбовано надзвичайно важливий період України і це допомагає всім нам згадати, побачити наскільки той час був епохальним кроком до зміни свідомості української нації.
Революція Гідності сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму і показала важливість національної ідеї. Нині триває за неї боротьба. Наше суспільство здобуло право на зміни. Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір на Майдані і продовжує платити у війні на Донбасі.
Цій знаковій події із 18 по 21 листопада 2020 року в Вовчанській центральній бібліотеці присвячена книжково – ілюстративна виставка « Майдан. Простір гідності, свободи і єднання », яка організована в читальному залі .
Працівники бібліотеки привертають увагу відвідувачів до цієї виставки та проводять біля неї патріотично-інформаційну бесіду про революційні події та патріотів України, які не пошкодували свого життя заради Свободи.
До відзначення Дня Гідності та Свободи, в Вовчанській центральній бібліотеці проведено годину відваги і пам᾽яті «День Гідності і Свободи», Варварівській сільській бібліотеці урок гідності «Прагнення до свободи – вчора, патріотизм і нездоланність – сьогодні, гідна Україна – завтра», в Білоколодязькій селишній бібліотеці урок мужності «Народ мій є, Народ мій завжди буде, ніхто не переможе мій народ», Вільчанській селишній бібліотеці історичний спогад «Ти у наших серцях, Україно!».
